Приветствую, братья и сестры!

Я пишу это письмо новостей в момент, когда в нашей семье очередное испытание.

Всего три дня назад моя жена с двумя детьми вернулась из больницы в городе Черкассы…

Операция Нади прошла благополучно. Дней через 10 ей снимут швы. Лечение Артема идет с переменным успехом. На данный момент приступы бывают редко и очень недолго.

Однако сегодня утром заболела наша младшая дочь Богдана.

Утром я уехал на своем трицикле (грузовом велосипеде без мотора) на базар.

На обратном пути мне позвонила Валя, сказала, что у Богданы высокая температура и попросила купить лекарства.

Я это сделал. В течение дня температуру удавалось сбивать ненадолго и она держалась между 39-40 градусами. К концу дня мы решили вызвать «скорую помощь», и Валя с Богданой снова поехали в больницу…

Последние два месяца достаточно тяжелые для нашей семьи.

Операция Вале, помещение в больницу двух детей, потеря телефона, а теперь еще и Богдана в больнице…

Заказов по работе у меня почти нет, так что спасибо Богу и добрым людям…

Сейчас еще начал болеть зуб… Возможности лечения пока нет.

Конечно, по сравнению с жителями оккупированных или разрушенных городов Украины, мне грех жаловаться. В Херсоне – областном центре на юге Украины, который был освобожден 11 ноября, отсутствуют газ, электричество и вода…

Но все равно очень много трудностей.

Слава Богу, нам удалось сделать запас картошки, лука и морковки на зиму.

Сегодня выпал первый снег. Поэтому я пока не смогу ездить на своем трицикле. Надеюсь, что он растает и Бог даст мне возможность сделать запас различных круп.

Также, в этом году у нас был большой урожай яблок – даже сейчас, когда идёт снег, на одном дереве еще есть яблоки…

Я сложил все целые яблоки в погреб, а из поврежденных буду варить компот.

Слава Богу за Его дары!

Во вторник, 15 ноября, Россия нанесла по Украине 96 ударов.

Около 7 миллионов человек остались без света. Электроснабжение восстанавливают, но в связи с этими повреждениями свет регулярно отключают…

В общем, из-за войны сейчас тяжело жить всем.

Во вторник моему сыну Коле исполняется 9 лет.

В связи с ситуацией, мы не сможем отпраздновать это событие.

С одной стороны детям легче переживать войну, поскольку они не осознают масштабов угроз и опасностей. С другой стороны – трудно объяснить им, почему нельзя жить как раньше и когда все это закончится…

Вот так у нас обстоят дела.

Молитвенные нужды:

1. Окончание войны и мир в Украине
2. Здоровье Богданы, Артема и быстрое восстановление Вали и Нади.
3. Достаточное количество заказов или финансовую помощь, чтобы не увеличивать размер долгов.

Божьих благословений и мира вам!

Вітаю, друзі!
Сьогодні ще одна визначна дата мого життя. 17 років тому, я зробив перший крок на шляху переїзду в Україну.
Трохи історії…
Я народився та виріс у місті Баку, столиці Азербайджану. Моя мати була росіянкою, бабуся – напівросіянкою, напівукраїнкою, батько — азербайджанцем.
З раннього дитинства мені не подобались традиції та культура Азербайджану. Я не кажу, що вони погані самі по собі і їх потрібно змінювати. Просто я ніколи не міг прийняти їх для себе. Я не любив азербайджанську музику, азербайджанське суспільство, яке обмежує право люди на індивідуальність.
Ще раз підкреслюю – я не хочу образити азербайджанців і не вважаю їх поганою нацією.
Просто життя для мене було неприйнятним.
Але я ніколи не бачив виходу з цієї ситуації.
В березні 2002 року я поїхав на конференцію в Будапешт – столицю Угорщини.
Потрібно було 3 дні їхати поїздом в Київ, потім ще 3 дні бути в Києві, далі 9 годин їхати в місто Чоп, на кордоні з Угорщиною, там пересісти на електричку Чоп-Загонь (Загонь – це прикордонне містечко в Угорщині), а там сідати на поїзд Загонь-Будапешт.
Три дні, яки я провів в Києві, змінили моє життя. Я б казав, це був другий серйозний поворот мого життя (першим була зустріч з Богом та навернення).
Я побачив багато дрібних гаджетів на ринках, нові продукти, свобода людей в спілкуванні та вільний стиль одягу. Зараз я не пам’ятаю всього, але Київ дійсно вразив мене і я вирішив, що обов’язково повернуся сюди.
Майже через рік я знов приїхав до Києва та пробув там тиждень. Ще через рік я приїхав в Київ на 2 тижні. І коли я повернувся до рідного Баку, я прийняв рішення переїхати в Україну. Це було 25 червня 2004 року.
Я готувався до переїзду 9 місяців. Я вчив українську мову. В Баку, при філіалі Слов’янського Університету, який знаходився на моєї вулиці, щонеділі проходили зустрічі для людей, які хотіли вивчати українську мову та культуру України. Іноді уроки проводила дівчина, яка відвідувала мою церкву. Вона дістала для мене підручники з української мови за 1 та 2 класи.
Також, час від часу я практикував свої навички в українській мові, балакаючи з нею.
У квітні 205 року я відправився до Києва. Церква благословила мене, мені купили костюм, друзі зібрали для мене 500 доларів на перший час і я відправився в Україну.
Але сталося не так, як гадалося… Виявилось, що для в’їзду в Україну було потрібно зазначити адресу проживання. Я не обдумав це питання, тому мене 3 дні протримали в транзитному залі та депортували назад в Азербайджан, з забороною в’їзду на 6 місяців.
Це була катастрофа! Всі мої мрії були зруйновані.
Через 2 місяці я вирішив поїхати в Санкт-Петербург, щоб трохи розвіятись. Я провів там три тижні. Там також все відрізнялось від рідного Баку. Але життя в Росії не приваблювало мене. Скрізь я бачив постійні перевірки поліції на вулицях, багато нетверезих людей, грубість та байдужість…
В останній вечір свого перебування в Санкт-Петербурзі, на виході з метро, мене зупинили працівники поліції та забрали останні 50 рублів. Якби я не мав жетону для метро (в Санкт-Петербурзі станція метро розташована біля аеропорту) – я б мав випрошувати гроші на дорогу до аеропорту…
За 4 місяці я повторив спробу переїзду. Я отримав новий паспорт. Також, від свого знайомого в Москві я дізнався про пастора в місті Черкаси, який нещодавно почав насаджати там нашу церкву. Знайома дівчина з Баку, яка переїхала в Київ, надала мені більше інформації про цього пастора. Я написав йому і він погодився прийняти мене у свою команду.
Так я переїхав до України. Спочатку я мав виїжджати кожні 3, 6, або 9 місяців.
Під час цих короткострокових поїздок я побачив ще одну країну – Молдову і двічі проїздив через «псевдокраїну» — Придністров’я.
Але Україна назавжди зайняла своє місце в моєму серці.
Я люблю українську мову, більшість українських традицій, українську музику…
За 17 років я жодного року не пожалкував про те, що переїхав.
Мене не лякали ні зимні морози (в Баку середня температура взимку – 5 градусів тепла, тоді коли в Україні це від -1 до -10), не деяка різкість людей (в Баку люди намагаються не говорити слова «ні»), на складнощі легалізації…
Я мав регулярно виїжджати з України до осені 2008 року, коли я отримав безстроковий дозвіл на проживання в Україні.
За 17 років, які я прожив спочатку в місті Черкаси, потім в місті Сміла, я тільки одного разу пережив легке глузування з приводу свого походження.
Я двічі купував будинок, оформлював документи, лікувався в лікарні… Жоден з простих людей, або чиновників не проявив до мене зневаги через те, що я громадянин Азербайджану.
24 лютого цього року, коли почалась війна з Росією, я мав можливість виїхати в Європу.
До перших партій біженців було дуже хороше відношення як з боку простих людей, так і з боку офіційних осіб. Знання багатьох мов допомогло б мені заробляти гроші.
Но я люблю Україну.
Але я люблю Україну. І я вірю, що коли війна закінчиться, в Україні почнеться розквітання.
Я не кинув свою дружину, коли двічі вона серйозно хворіла, я мав упродовж багатьох місяців 24 години на добу піклуватись про неї та наших дітей. Так само я не залишу Україну, яка стала країною моєї мрії, Батьківщиною моїх дітей.
Кожного дня я дякую Богові за можливість жити в Україні та сподіваюсь прожити в цій країні до кінця свого життя.
Дякую, дорогому пастору Юрію Піднебесному, родині Волкобой, родині Павленків, родині Лекіашвіллі, родині Дерман та іншим людям, які допомогли мені залишитись в Україні та підтримували мене!
Боже – благослови Україну, дай мир та пізнання Тебе людям в Україні!

Приветствую вас, друзья!

Решил написать еще одно письмо новостей.

Есть несколько причин, по которым я пишу эти письма.

1) — Я пишу их, чтобы выплеснуть свои эмоции.

2) Я пишу, чтобы люди, которые их читают, молились за меня и мою семью, а также сравнивали мою жизнь со своей и понимали, что некоторые вещи, которые для них абсолютно обыденны, для меня и членов моей семьи являются большим благословением и им стоит благодарить Бога за эти вещи.

3) Эти письма – как своеобразная «летопись» нашей семьи. Интересно читать эти записи спустя годы…

В Украине начался последний месяц осени.

Это зима будет тяжелой для всех людей в Украине — или для абсолютного большинства…

Десятки тысяч домов остались без коммуникаций — газа, электричества, воды…

Много домов разрушены полностью или частично.

Поэтому сейчас начинается новая волна переселения – люди, живущие в населенных пунктах без коммуникаций, которые могли как-то существовать в своих домах до наступления холодов, вынуждены бросать все и перебираться в другие регионы, как минимум, до весны…

Еще одной проблемой стало то, что Россия, терпя поражения на поле боя, наносит удары по энергетическим объектам Украины, оставляя без электричества, воды и тепла сотни тысяч людей, чтобы вынудить президента Зеленского начать переговоры, целью которых является «подарить» захваченные Российской Федерацией территории ей навсегда…

Последний такой удар был нанесен в понедельник, 31 октября. В Европе и Америке многие «праздновали» Хеллоуин или отмечали день Реформации.

В Украине же людям было не до праздника.

В результате ракетных обстрелов, во многих населенных пунктах отключились электричество, мобильная связь и Интернет. В нашем городе это продлилось 4,5 часа. В Киеве некоторые районы города оставались без электричества и воды до 10 часов вечера…

Продолжают расти цены на продукты и товары первой необходимости…

Сегодня утром моя жена Валентина поехала в соседний город Черкассы, чтобы лечь в больницу с нашим старшим сыном Артемом. На прошлой неделе он два раза терял сознание. И хотя эти приступы продолжались меньше минуты, местный врач посоветовала пройти небольшой курс лечения.

Ситуация осложняется тем, что через неделю моя старшая дочь Надя также ложится в больницу. Ей проведут небольшую операцию – вынут из руки металлические штифты, которые были установлены полгода назад для восстановления костей.

Её пребывание в больнице продлится всего несколько дней, но Вале придется бегать между разными отделениями. Также это требует дополнительных расходов.

Пожалуйста, молитесь за мою работу!

Уже не раз было, что когда я размещал молитвенные просьбы о работе во многих группах и на многих сайтах – спустя короткое время я получал крупные заказы или большое количество небольших заказов.

Мы продолжаем готовить запасы на зиму. С Божьей помощью, я уже приближаюсь к цели – набрать 120 кг картошки – этого количества хватит до весны. Если будет возможность, также постараюсь запастись луком, морковью, разными крупами, подсолнечным маслом.

Все эти продукты продолжат дорожать. Кроме того, когда выпадет снег, я лишусь возможности использовать свой трицикл – к сожалению, по снегу он не едет. Кроме того, в нашем городе дороги чистят плохо, поэтому во время сильных морозов ходить довольно опасно, особенно с большим грузом. Три года назад зимой я также нес большой груз, поскользнулся, упал и получил травму, последствия которой ощущаются до сих пор. Два пальца на левой ноге постоянно немеют, при поднятии больших тяжестей я ощущаю дискомфорт в пояснице. По-правильному, нужно было бы сделать томографию поясницы, но к сожалению, на это пока нет возможности.

Пожалуйста, продолжайте молиться за мою работу!

Уже несколько раз случалось, что когда я размещал молитвенные просьбы о работе в группах или на сайтах, спустя короткое время я получал крупные заказы или много небольших заказов.

Вот как обстоят дела у нашей семьи в настоящее время.

P.S. Час назад, когда я писал это письмо (после 1 часа ночи, были слышны сильные взрывы. Не знаю что это, надеюсь, что работает ПВО. Также, с неба  слышен сильный шум самолетов или дронов…

Прямо сейчас поблагодарите Бога за мир вашей стране!

Молитвенные нужды:

• Мир в Украине
• Успешное лечение Артема и Нади
• Достаточное количество заказов по работе

Божьих благословений и мира вам!